НУШ.Українська література.

Анімовані картини Тараса Шевченка

Ліна Костенко "Напитись голосу твого...!"

Вірш читає Ольга Сумська

Шевченко - художник

Словник літературознавчих термінів

А

Алегорія — художній образ, в якому через зображення тварин, риб, комах та ін. автор показує риси характеру людини.

Алітерація — повторення у віршованій формі (рідше — в прозі) однакових приголосних звуків для підсилення виразності художньої мови.

Аналогія — подібність у якомусь відношенні між явищами та предметами.

Анафора — єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф.

Асонанс — багаторазове повторення у віршованій мові для підсилення її благозвучності.

Афоризм  — коротке, лаконічне судження, яке в стислій, зручній для запам'ятовування формі містить глибоку думку.

Б

Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків.

Балада — ліро-епічний твір з драматично напруженим сюжетом. Баладі властиві невелика кількість персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість у викладі матеріалу, «магічна» музичність.

Бурлеск  — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається або тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, зниженою мовою, або, навпаки, тим, що про буденне говориться «високим штилем», піднесено. Бурлеск досягається також травестією.

В

Вертеп —дуже популярний в Україні в XVIII і XIX ст. пересувний ляльковий театр, що виступав з виставами на ярмарках, на міських і сільських площах у святкові дні, а іноді по хатах.

Вірш — це невеликий за розміром твір, побудований за законами віршованої мови.

Г

Герой літературного твору – дійова особа в художньому творі, змальовані широко і всебічно, в складних взаєминах з життям та іншими особами і наділена яскраво окресленим характером.

Розрізняють у творі героїв: головних, другорядних та епізодичних.

Гіпербола— різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності з метою виявлення емоційності, захоплення або презирства.

д

Драма — один з основних родів художньої літератури, який відрізняється від епосу і лірики тим, що явища життя і характери героїв розкриває не через авторську розповідь про них, а через вчинки і розмови дійових осіб (діалоги та монологи), і призначений для сценічного втілення.

ж

Жанр літературний — форма, в якій проявляються основні роди літератури, тобто епос, лірика, драма та їх різновиди. Наприклад, в епосі - билина, казка, роман, повість і т. ін.; в драмі - трагедія, комедія.

З

Зав'язка — початковий момент у розвитку подій, зображених у художньому творі (почасти — початок конфлікту); епізод, який визначає все наступне розгортання дії.

 І

Ідеал  — уявлення про досконалість; зображення прекрасного як належного. І. — це те, що повинно бути, на Думку письменника.

Ідея — узагальнююча, центральна думка твору, його сенс; те, що хотів сказати автор. І.—думка письменника про зображувані в творі явища, виражена в художніх образах.

Інверсія — порушення загальноприйнятої граматичної послідовності мови; перестановка частин фрази, яка надає їй особливої виразності.

Індивідуальний — особистий, притаманний тільки одній конкретній людині, суб'єкту.

Інтермедія або Інтерлюдія — смішні побутові сценки з народного життя, які виконувались артистами в перервах (антрактах) між діями драми на серйозні, переважно релігійні теми.

к                                 •

Класицизм — літературний напрям, заснований на світогляді раціоналізму (культі розуму). В основі естетики — принцип раціоналізму та «наслідування природі». Прямолінійне протистояння добра і зла, позитивних та негативних персонажів. Сувора ієрархія жанрів. «Високі»: трагедія, епопея, ода (в них освоюється суспільне життя, історія; діють герої, полководці, монархи). «Низькі»: комедія, сатира, байка (в них освоюється повсякденне життя звичайних людей). Змішування високого і низького не припускається. Вимога «трьох єдностей»—дії, часу, місця.

Класична література —зразкова, найбільш цінна в ідейному та художньому сенсі література як минулого, так і сучасного.

Композиція — послідовна вибудова, розміщення та взаємозв'язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою.

Кульмінація — момент найвищого напруження дії, вершина конфлікту; кульмінація виявляє основну проблему твору та характери героїв граничне ясно; після неї дія послаблюється.

л

Лірика — один з основних родів літератури, який відображає життя за допомогою зображення окремих думок, почуттів і переживань людини, викликаних тими чи іншими обставинами (життя, подане в переживаннях); особливий рід літературно-художніх творів. Характерна особливість Л. — віршована форма.                                                                   

Ліричний герой — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі. Уявлення про Л. г. складають на основі знайомства з його внутрішнім світом, який розкривається не через вчинки, а через переживання, душевні стани. Умовне поняття; на його основі створюється цілісне уявлення про творчість поета, його переживання, які відображаються у творі, але не в його особі. Л. г. не тотожний авторові.                                                    

Ліричний відступ — композиційно-стилістичний прийом, який полягає у відхиленні автора від прямої сюжетної сповіді, авторська мова, розмірковування, висловлювання, яке виражає безпосереднє ставлення до зображуваного або такого, що має опосередковане відношення до нього.

Література — це художній спосіб пізнання дійсності. 

Літературний герой(Персонаж) — образ людини в художньому творі.

Літературний портрет — один із засобів створення образу, зображення героя: його обличчя, фігури, одягу, манери поведінки. Через психологічний портрет автор прагне розкрити внутрішній світ і характер героя.

Літопис — послідовний опис історичних подій їх свідком чи учасником; найдавніший вид оповідної давньоруської літератури.

Літота — художнє применшення величини, сили, значення явища («хлопчик-мізинчик», «чоловічок-нігтик»).

М

Метафора— переносне значення слова, заснована на уподібненні одного предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю; приховане порівняння, побудоване на схожості або контрастності явищ, у якому слова «як», «нібито», «неначе» відсутні, але маються на увазі.

О

Оповідання — прозовий твір малого обсягу з динамічним розвитком сюжету. Звичайно в оповіданні зображається один епізод або подія з життя героя, тому діючих осіб в оповіданні небагато, а описувані дії протікають на невеликому, обмеженому проміжку часу.

 П

Пейзаж — опис, картина природи,  частина реальної обстановки, у якій розгортається дія. Пейзаж може підкреслювати або передавати душевний стан персонажів: при цьому внутрішній стан людини уподібнюється або протиставляється життю приро­ди.

Персонаж — загальна назва будь-якої діючої особи літе­ратурного твору. Підрозділяються на головні, другорядні та епізодичні. (Почасти вживається у зна­ченні «літературний герой» )

Пісня – невеликий (3-5 куплетів)  ліричний вірш, що виконується співом.

Повість — прозовий жанр описово-оповідного типу, в якому життя подається у вигляді ряду епізодів з життя героя, середня епічна форма, яка показує етап життя героя. За обсягом П. більша, ніж оповідання, і ширше зображує людське життя, охоплюючи низку його епізодів, які складають період життя головного персонажа. У ній більше подій і діючих осіб; почасти вирізняється хроноло­гічний розвиток сюжету та відповідна побудова композиції.

Поезія — особлива організація художньої мови, яка відзна­чається ритмом і римою —віршовою формою.

Поема — великий віршований твір із сюжетно-оповідною організа­цією, повість або роман у віршах, багаточастинний твір, у якому зливаються воєдино епічне та ліричне начала. Поему можна віднести до ліро-епічного жанру літератури, оскільки оповідь про історичні події і події життя героїв розкривається в ній через сприйняття і оцінку оповідача.

Порівняння — форма поетичної мови, основана на порівнянні двох предметів або явищ з метою пояснити один з них за допомогою іншого («очі, як небо, голубі», «слово — золото» тощо).

Портрет — зображення зовнішності героя (обличчя, фігури, одягу, манери поведінки) як засіб його характеристики; різновид опису. Портрет — один із засобів характеристики образу.

Притча — невелике оповідання, яке містить повчання в іносказальній, алегоричній формі, яка є спорідненою з байкою. Але смисл притчі більш значимий: вона ілюструє важливу ідею, торкаю­чись проблем моралі, загальнолюдських законів.

Пролог  — своєрідний вступ до твору, в якому оповідається про події минулого, він емоційно налаштовує читача на сприйняття.

Псевдонім —видумане ім'я, використовуване письменником для приховання справжнього з якихось причин.                             

Р

Реалістичний твір — твір, у якому автор прагне відтворити і зобразити життя достовірно, в правдоподібних образах та «формах самого життя

Ремарка —авторське пояснення в тексті драма­тичного твору, коротко характеризуючи місце дії, вчинки героїв, інтонації їх мови.

Рефрен — повторення якогось рядка або низки рядків у кінці стро­фи.

Риторичне запитання — запитання, яке не передбачає відповіді; воно виступає у значенні ствердження і посилює емоційність висловлювання.

Розв'язка— вирішення зображуваного конфлікту або вказівка на можливі шляхи його вирі­шення; заключний момент у розвитку дії художнього твору..

Роман—великий епічний твір, у якому зображається всебічна картина життя великої кількості людей у певний період часу або цілого людського життя, одна з великих форм епічного роду літера­тури.                                                                    

Романтизм — 1) Світорозуміння, яке усвідомлює недосконалість оточуючого світу. 2) Літера­турний напрям, який відбиває світогляд романтиків. В художній творчості романтизм виявляється у показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає у боротьбу.

Основною рисою романтизму є трагічне двосвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі, з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим.

Романтичний герой — герой романтичного твору, який страждає від відчуження, від немож­ливості змінити своє становище та оточуючий світ. Він ідеальний: красивий зовнішньо і внутрішньо, здійснює вчинки у відповідності до своїх ідеалів, жертвує собою в ім'я цих ідеалів та людей, суспіль­ства, якому він не потрібен.  

С

Сатира  —вид комічного, який найбільш нещадно висміює людську недосконалість, С. виражає різко негативне відношення автора до зображуваного, має умовою висміювання виведеного характеру або явища.

Сюжет — система подій у художньому творі, подана в певно­му зв'язку, яка розкриває характери діючих осіб та ставлення письменника до зображуваних життє­вих явищ; послідовність подій, яка складає зміст художнього твору.    

Т

Тавтологія — повторення одних і тих же слів, або близьких за смислом чи звуковим складом ( «диво-дивне» тощо).

Тема — предмет зображення, люди, відноси­ни, коло подій, яке осмислюється у творі; те, про що оповідає автор.

Тип — образ людини, який відбив найбільш суттєві риси своєї епохи, класу, середовища, соціальної групи.

Тропи — слова та вислови, використовувані в переносному смислі (коли ознака одного предмета переноситься на інший). Найпростіші Т.— порівняння, епітет; складні Т.— метафора, метонімія, іронія, гіпербола, літота тощо.

х

Хроніка — прозовий жанр літератури, який відображає суспільно-істо­ричні, військово-історичні або сімейно-побутові події у хронологічний послідовності, як вони відбувалися в житті.